У Сильвестра Сталлоне є дві безсмертні франшизи: «Роккі» і «Рембо». Перша розповідає історію боксера Роккі Бальбоа, друга – історію ветерана в’єтнамської війни Джона Рембо. Якщо Роккі в 70-х зробив його знаменитим, то Рембо підтвердив героїчне амплуа у 80-х. У обох схожа доля: і «Роккі» і «Рембо» починалися з хороших фільмів, які отримували все гірші і гірші продовження, а в нульових і десятих Сталлоне знову повертався до, здавалось би, давно завершених, але культових картин, даючи їм нове дихання. І ці фільми, якщо і не дотягували до оригінальних стрічок, то, у всякому разі, значно перевершували їхні продовження.

Фільм «Перша кров» (1982) був сумішшю бойовика і соціальної драми на тему адаптації ветеранів В’єтнамської війни, які страждали пост-травматичним синдромом. Успіх стрічки неминуче привів до двох тих самих невдалих продовжень, які, розповідаючи про актуальні конфлікти – визволення полонених, залишених у В’єтнамі та війну в Афганістані – стали взірцем поганого смаку. В 2007 році, тобто через 19 років після останнього фільму, Сталлоне знову повертався до образу Джона Рембо, цього разу воюючи зі злочинними воєнними Бірми (нині М’янма).

Минуло ще 12 років і ось уже виходить п’ятий фільм серії – «Рембо: Остання кров». Джон Рембо живе на своєму сімейному ранчо в Арізоні (куди він повернувся в останній сцені четвертої частини), розводить коней, побудував для чогось підземні тунелі, і вже не може обходитись без таблеток, але все одно час від часу допомагає рятувальним службам. «Ти зробив усе, що зміг… знову», – говорять вони йому, ніби замість вірного глядача. Живе Рембо, щоправда, не сам, а з якоюсь мексиканською сім’єю. У нього є племінниця, яка в один прекрасний момент вирішує поїхати до Мексики, щоби знайти свого рідного батька. Там її викрадає мексиканський картель і Рембо, не думаючи, мчить її рятувати.

Той факт, що в епоху Трампа знімається фільм, де мерзотниками виступають мексиканці, не може не звертати на себе увагу. Не просто картелі, а вся Мексика. Продажні поліцейські, населення, яке все це толерує… і тільки окремих людей така ситуація не влаштовує. Складається враження, що ось воно – пекло на Землі. До слова, попередній і донедавна єдиний фільм Адріана Ґрюнберга, режисера «Останньої крові», «Веселі канікули» з Мелом Гібсоном, теж був про поганих мексиканців.

Отже, Сталлоне, який сам або на пару з кимось пише сценарії до всіх своїх основних фільмів, не став порушувати традицій і, віддавши режисерський пост Ґрюнбергу, сам зосередився на історії. І ось вона перед нами – дівчина в біді, погані хлопці, герой, який повинен за неї помститися. Така невигадлива зав’язка абсолютно в дусі Сталлоне. А йому вже, між іншим, 73 роки, виглядає він, як воскова фігура самого себе, але це тільки додає поваги до нього і його проекту. І вже не важливо, що діалоги тут банальні (втім, так і повинно бути у взірцевому поганому фільмі), не важливо, що сюжет простий, як двері, а олдскульність всього фільму така простодушна. Настільки простодушна, що це викликає симпатію. До того ж, з роками Рембо (як і Роккі) став більш говірким, а тому більш зрозумілим. Видно, що за маскою «гори м’язів» є людина, і у цієї людини поранена душа.

Старі фільм про Рембо у свій час вважали жорстокими. Проте рівень брутальності “Останньої крові”, курс на який був узятий ще в попередній частині, яскраво демонструє, що фільми з 80-их були у цьому плані ледь не дитячими забавками, бо тут Рембо своїми руками смачно ламає кістки. Складається таке враження, що весь півторагодинний фільм затівався заради останніх п’ятнадцяти хвилин, де настає кривавий екстаз. Під драйвову, навіть злу пісню «Five to one» групи «The Doors» суворий Рембо розправляється з мерзотниками з якоюсь захмарною жорстокістю, а тобі подобається. Чим це пояснити? Хіба що тим, що у кожному з нас глибоко всередині живе звір.

Сталлоне прекрасно це розуміє і вміло використовує. До того ж, попри вік, його акторська гра досі сповнена живої енергії та азарту. Видно, як Сильвестр любить свою роботу. І його герої бойовиків ніколи не бувають позбавленими глибини. В Сталлоне, безумовно, є драматичний талант, і його тут видно. За це йому хочеться поаплодувати.

«Остання кров» стане прощанням старого втомленого ветерана Джона Рембо, але не Сильвестра Сталлоне. Адже, відомо, що попереду на нас чекають «Нестримні 4» і безліч інших «хороших поганих» проектів з його участю. Залишається тільки побажати йому успіху.